Косарі поміж трав розмахалися гострими косами.
Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою.
Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи,
на ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою.
Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця -
що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам,
що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся -
в косовиці лихій обмине мене гостра коса.
Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами,
життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг,
переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, –
щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг!
Ой, косарики вже відмахалися гострими косами.
Перед ними вцілівши, під ранішнім сонцем стою,
упиваюся ним і дзвінкими небесними росами,
славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Осень - Valentina Prokofjeva Сегодня утром, по дороге на работу, я как всегда проезжала по старой дороге мимо кладбища. Этой дорогой мне нравится ездить, потому что она сомаштабна человеку, в ней не теряешься, но как бы вписываешься в окружающую среду. Кругом сады, маленькие домики и узкая извилистая дорога по которой едва ли проезжают две машины. По ней нельзя торопится, и её объезжают любители скоростей.
В эти осенние дни принято зажигать свечи на могилках. Они так грустно светят своими огоньками, как будто о чём-то хотят нас предупредить. Но сегодня я как-то по новому на них обратила своё внимание и достав свой блокнотик, записала строки, которые легли мне на сердце.
