Я попал на станок шлифовальный,
Я заблестел, мои грани заиграли
Многие удивлялись
Меня трогали руками, восхищались,
Каким невзрачным был, а как заискрил.
Я загордился собой
Думал, всю жизнь это будет со мной.
Прошло пару лет.
Я стал медленно тускнеть
Никто ничего не замечал
Как блеск свой я терял.
Я напротив солнца ставал
Хоть бы какой гранью блеснуть
Агонию свою продлить чуть-чуть.
Сейчас и солнышко не помогает
Ничего во мне уж не сверкает.
Незаметно стерся весь мой блеск
Я мутным стал
Потух полностью и весь.
Хорошо, что есть станок шлифовальный
А в нем двигатель вечный стоит.
Пошёл, шлифонулся
И опять в тебе все блестит.
Станок шлифовальный -
Это Библия, Божье Слово
Двигатель вечный -
Это Бог наш Отец.
Так бывает когда верующий человек
Теряет свой блеск.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 6053 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
